Боржник, банкрут та бізнес із донькою Пєскова. Хто надішле «приватний літак» за псевдогауляйтером Харкова?

Нагадаємо,  що шведське видання Expressen повідомило про гучне затримання колишнього українського народного депутата, проросійського політика та харків'янина Дмитра Святаша, який після повномасштабного вторгнення втік до РФ та отримав російське громадянство.

Але найпрекрасніше у цій історії — офіційна версія захисту. За словами його адвоката Марка Сафаряна, політичний втікач прибув до Стокгольма виключно заради однієї мети — відвідати концерт легендарного американського соул-виконавця Стіві Вандера!

Іронія долі полягає в тому, що замість фанк-ритмів і живого вокалу кумира мільйонів на Святаша чекали суворі шведські реалії та наручники.

Проте адвокат не втрачає оптимізму й закликає Феміду до тверезості:

— У нього є приватний літак, тож він може повернутися додому в Росію на ньому, якщо потрібно, — галантно запевняє Марк Сафарян, натякаючи, що шведське правосуддя мало б працювати за графіком концертних турів.

 

Це перше питання, яке виникає у кожного, хто спостерігає за чартерами, стокгольмськими адвокатами та мільйонними статками ексдепутата. Здавалося б, перед нами справжній харківський Крез, який здобув капітал винятково власним розумом.

Але якщо здерти з цієї історії глянцевий позолочений шар, виявиться класичний фокус з елементами фінансової магії.

Багатство Дмитра Святаша — це не стільки про ефективний бізнес, скільки про виняткове вміння жити на шикарну ногу за чужий рахунок.

Його знаменита корпорація «АІС», яка роками претендувала на статус автомобільного гіганта, будувалася не лише на продажах авто, а й на гігантських кредитах. Банки — як державні, так і приватні — щедро заливали бізнес гарненького педіатра мільйонами доларів.

Коли ж прийшов час віддавати борги, виявилося, що «успішний бізнесмен» володіє унікальним талантом: борги залишаються на папері банкрутованих фірм, а особистий шик, затишне життя та статус нікуди не зникають.

Виникає парадокс українського розливу: компанії-боржники випаровуються, кредитори роками оббивають пороги судів, а сам екснардеп продовжує пересуватися виключно комфортними маршрутами.

Тож чи справді він такий багатий? Багатий — так. Але головний його актив — це не автосалони чи гроші на рахунках, а безмежна нахабність і платоспроможні «покровителі», які сьогодні й оплачують стокгольмських юристів та чекають на нього з приватним бортом.

Утім, перш ніж кудись летіти, треба на чомусь злетіти. То звідки ж узялися його мільйони у 90 роки?

Усе починалося дуже інтелігентно: син державного лікаря, випускник медінституту, вже в 21 рік вирішив, що лікувати людей — справа шляхетна, але не така прибуткова, як торгівля авто.

Проте потужним трампліном для молодого підприємця став адміністративний ресурс його батька. У 1990-х Володимир Святаш очолював Харківську обласну санітарно-епідеміологічну станцію (СЕС). А в ті часи посада головного санлікаря була однією з найкорупційніших у країні.

Жоден бізнес — від кав’ярні до величезного автосалону — не міг з’явитися без завітного підпису та «мокрої печатки» СЕС.

Будь-який імпорт застрягав на митниці доти, доки «санітари» не давали добро.

Цей потужний адміністративний таран дозволив родині легко відкривати двері до приватизації, отримувати найкращі ділянки під майбутні салони «АІС» і безперешкодно ганяти в Україну машини.

Корпорація «АІС» та епоха мільярдних кредитів

У 1992 році Святаш разом із партнером Василем Поляковим створює корпорацію «АІС». Формула успіху виявилася простою.

Зробили ставку на ексклюзивний імпорт та зборку російського автопрому (ГАЗ, ВАЗ, УАЗ, ПАЗ), а згодом підім'яли під себе дилерство світових брендів.

Набрали колосальних кредитних ліній у банках (зокрема урядових та міжнародних, таких як Укрсиббанк та Альфа-Банк). На піку 2000-х особисті статки Святаша бізнес -журнали оцінювали в десятки мільйонів доларів.

Аворка цих рядків пам'ятає Святаша на прес-конференції у Харкові, коли він сів перед журналістами та оголив свої голі кісточки в дорогих туфлях.

Восени це виглядало смішно!

Але серед молодих тоді входив у моду так званий «недбалий шик» (ефект, ніби ви одягнулися за дві хвилини, але виглядаєте бездоганно).

Носіння дорогих лоферів, мокасин або культових топсайдерів без шкарпеток транслює оточуючим: «Мені не потрібно вбиратися в офіс, я не підкоряюся корпоративному дрес-коду». Це є демонстрація свободи від формальностей.

Що виявилося, коли прийшла криза 2008 року, «успішний бізнесмен» продемонстрував головний талант: брати кредити він умів блискуче, а от повертати їх — ні.

Понад 250 мільйонів доларів боргу просто «розчинилися» у повітрі через мережу фіктивних фірм та штучних банкрутств. Кредитори залишилися з порожніми кишенями, а власник — при білому коні (та в дорогих туфлях на босу ногу).

Щойно банк намагався арештувати заставне майно за несплату кредитів, у дію вступали схеми: фірми «поховали», майно переписували на нові юридичні оболонки, а мама-пенсіонерка де-юре контролювала імпорт і мільйонні потоки. Навіть зарубіжні активи (наприклад, у Парижі чи Криму) роками ховалися за цією схемою.

Мандат народного депутата (від НДП, Партії регіонів та «Відродження») працював як швейцарський годинник.

Історія взаємин Дмитра Святаша з «Альфа-Банком» та його подальший імунітет у РФ — це класичний приклад того, як великі борги в СНД перетворювалися на політичні інструменти, а фінансові збитки банків компенсувалися геополітичною «корисністю» боржника.

Російський «Альфа-Банк» (через свою українську дочку) дійсно активно кредитував структури «АІС» у 2000-х роках. Ба більше, у 2012 році банк офіційно об'єднувався з іншими кредиторами (зокрема, французьким «УкрСиббанком») і публічно звинувачував Святаша в ухиленні від повернення сотень мільйонів доларів.

Проте кримінального переслідування в Росії Святаш так і не зазнав. Цьому є кілька взаємопов'язаних причин.

Схема штучного конфлікту та «тихе списання». Як заявляли представники компанії DCH (що викупила частину боргів «АІС»), Святаш і його партнер Поляков застосували хитру юридичну схему.

Вони штучно спровокували конфлікт інтересів між «УкрСиббанком» та «Альфа-Банком» за заставне майно (Кременчуцький автоскладальний завод тощо).

Поки європейські банкіри намагалися судитися прозоро, у 2013 році між «Альфа-Банком» та структурами Святаша було підписано таємний меморандум із грифом «суворо конфіденційно».

Експерти зазначали, що рішення про фактичне прощення чи реструктуризацію боргу ухвалювалося не в Києві, а погоджувалося безпосередньо з бенефіціарами консорціуму «Альфа-Груп» (Михайлом Фрідманом та іншими) у Москві.

Борг «Альфа-Банку» перестав бути інструментом стягнення коштів і став інструментом впливу на українського політика.

Політична «вага» та статус гауляйтера. Для Кремля Святаш представляв цінність не як бізнесмен-боржник, а як системний проросійський політик, який мав стійке електоральне поле в Харкові.

Коли наприкінці 2019 — на початку 2020 року Святаш утік до Росії від українського правосуддя, йому миттєво погодили надання російського громадянства за спрощеною програмою «Співвітчизники».

За даними українських спецслужб, кремлівські куратори розглядали Святаша як потенційного «губернатора» чи «мера» Харкова у разі успішної окупації міста російськими військами у 2022 році. Політична лояльність та готовність очолити окупаційну адміністрацію повністю перекрили старі фінансові претензії.

Фінал історії з боргами у РФ (серпень 2026 року). Твердження, що його взагалі не чіпали в РФ, не зовсім точне, але фінал підтверджує політичне прикриття.

Тільки у серпні 2026 року російський суд офіційно визнав Святаша банкрутом. Це було зроблено суто в юридичній площині для остаточного очищення його активів, без жодного кримінального переслідування чи реального відбирання майна.

Отже: фінансові гріхи минулого перед російськими за своєю суттю структурами були «прощені» (або заморожені) в обмін на повну політичну інтеграцію в інтереси РФ та відпрацювання в ролі колаборанта після початку повномасштабного вторгнення.

Сьогодні фінансова реальність ексдепутата виглядає зовсім інакше, ніж у його «тугі» нульові.

В Україні його заочно засудили до 12 років тюрми за мошенніцтво на 2,2 мільярда гривень та держзраду (бо після 2019 року він не тільки втік до Росії та отримав там паспорт, але  навіть координував для ворога розвідку по Харкову та Кременчуку).

Служба безпеки України оголосила підозру трьом колишнім народним депутатам від "Партії регіонів" — Олегу Царьову, Дмитру Святашу та Ігорю Маркову. За даними слідства, вони допомагали Росії під час повномасштабної війни. Зокрема, колишній харківський нардеп Святаш наприкінці березня 2022 року передав Царьову відомості про  Кременчуцький нафтопереробний завод.

Святаш, за даними слідчих, наголошував на необхідності знищення цього підприємства, аби позбавити підрозділи Збройних Сил України на території Донецької та Луганської областей належного забезпечення пальним.

"Опісля російські війська здійснили ракетний обстріл одного з українських нафтопереробних підприємств. Після нанесення удару підозрювані прозвітували кремлівським "кураторам" про пошкодження об’єктів", - повідомили в СБУ.

На жаль, у листопаді 2024 року юристам Святаша вдалося домогтися скасування ордера Інтерполу на його арешт (орган визнав український запит таким, що не відповідає правилам).

«Тихий тил» і московська богема

Поки сам Дмитро Святаш грає роль «переслідуваного політика» та збирає заочні вироки в Україні, його друга дружина — Анжеліка Святаш (Погосян) — взяла на себе місію остаточної інтеграції родини в кремлівський «істеблішмент».

Історія їхнього переїзду до Росії — це окремий трагікомічний сюжет. Спочатку в акетах на державну програму переселення співвітчизників Анжеліка — колишній приватний нотаріус із Харкова — скромно вказувала, що родина планує осісти в Липецьку, де вона працюватиме юристом чи помічником нотаріуса.

Проте «липецькі скромності» швидко випарувалися: замість провінції родина миттєво опинилася в розкішній квартирі в самому центрі Москви, буквально під боком у Кремля.

Але справжнім апофеозом «інтеграції» став спільний бізнес. У 2020 році спалахнув гучний скандал: виявилося, що дружина українського втікача-ексрегіонала стала прямою бізнес-партнеркою Єлизавети Пєскової — доньки офіційного речника Путіна Дмитра Пєскова.

Разом вони володіли ТОВ «Сеть столичных бистро».

Компанія працювала у сфері ресторанного бізнесу під брендом Restada Group та планувала розвивати мережу закладів (зокрема італійські ресторани eKere, Da Giovani та узбецький Dastarhan).

Проте, щось йшло не так: останню ненульову фінансову звітність компанія подала за 2021 рік.

І хоча фірму офіційно ліквідували у 2025 році, сам факт говорить гучніше за будь-які декларації.

Це не просто ресторанний стартап. У Москві такі спільні проєкти з «золотою молоддю» Кремля — це класичний інструмент входження у закритий клуб та легалізації капіталів, виведених із розграбованих українських банків.

Пересічні біженці не отримують елітні апартаменти біля Кремля і не відкривають бізнес із родиною людини, яка щодня озвучує позицію військового злочинця Путіна.

Паралельно Анжеліка Святаш позиціонує себе як світська левиця та дизайнерка преміального бренду жіночого одягу Maison d'AngelAnn (разом із партнеркою).

Ваша авторка заради інтересу завітала на сайт модного одягу Maison d'AngelAnn. Він і тепер не закритий і значиться у Харкові за фірмою на вулиці Трінклера, хоча не оновлюється вже п'ять років, і моделі там безнадійно застаріли.

Але довгий час залишаючись поза жорсткими західними санкціями, вона спокійно продавала дороги сукні з кристалами та хутром не лише в РФ, а й презентувала колекції в Парижі та на Близькому Сході.

Тепер, коли ми бачимо всю картину — від розчинених банківських кредитів «АІС» і батьківського спадку харківської СЕС до спільних бургерних із донькою Пєскова, — заява адвоката Марка Сафаряна в Стокгольмі про «готовність організувати приватний літак» більше не здається дивом.

Це не його власне багатство. Це ресурс системи, частиною якої він став.

Приватні бізнес-джети, стокгольмські юристи та європейські подорожі під час війни — це «гонорар» від російських покровителів за координацію розвідмережі проти України.

Проте в цій стокгольмській історії є деталь, яка вражає своєю іронією. Втікач виявився настільки свято впевненим, що його український закордонний паспорт і безвізовий режим із ЄС безвідмовно захищатимуть його й далі!

Офіційна версія захисту про те, що 55-річний Святаш прилетів до Стокгольма розважитися на концерті легендарного Стіві Вандера, виглядає, м'яко кажучи, дивно і непереконливо.

Тому виникає логічне питання: а чи був концерт взагалі чимось більшим, ніж просто зручною легендою прикриття?

Українські активи Святаша на сотні мільйонів гривень конфісковані та передані в АРМА.

У самій Росії його бізнес луснув: у серпні 2026 року російський суд офіційно визнав Дмитра Святаша банкрутом.

Тому історія про «приватний літак», озвучена його стокгольмським адвокатом Марком Сафаряном — це класичні понти.

У Святаша немає власного нового літака. Це швидше оренда за чужий рахунок або послуги щедрих російських покровителів, які оплачують йому і європейських адвокатів, і бізнес-джет.

Враховуючи, що його фінансове становище значно погіршилося, рейс до Стокгольму може бути спробою врятувати або переоформити залишки європейських активів, заблокованих чи розсіяних по офшорах ще з часів банкрутства «АІС».

А. може, він готував тіньові перемовини: зустріч із європейськими посередниками щодо легалізації капіталів або спроба намацати нові шляхи обходу санкцій для своїх кремлівських кураторів?

Пошук нового притулку: усвідомлення того, що статус банкрута в РФ та загроза стати «витратним матеріалом» у Москві роблять його становище хитким, змусило шукати запасний аеродром у Європі.

А може, у Швеції створюється нова кремлівська диверсійна мережа, яка потребує координації? Досвід уже є.

Але грандіозний план зазнав краху просто в аеропорту Арланда, коли шведські прикордонники виявили польський бан у системі SIS.

І поки Анжеліка з дітьми чекає на нього в Москві, сам Дмитро Святаш, сидячи в міграційному ізоляторі під Стокгольмом, наочно демонструє: які б дорогі туфлі ти не вдягав на босу ногу, від правосуддя та власного минулого на приватному літаку не утечеш.