SOS! «Раскольников епохи соцмереж». Хто стоїть за підлітковим насильством та як захистити дітей?

Але чи є ці трагедії виключно кримінальними інцидентами, чи це наслідок глибокої соціально-психологічної та інформаційної кризи?

Про те, чому сучасні підлітки потрапляють у пастку «цифрового підпілля», як алгоритми соцмереж штовхають їх на шлях радикалізації та як вчасно розпізнати небезпечні сигнали, ми поговорили з лікарем-психіатром Владиславом Власовим.

— Пане Владиславе, польські медіа та експерти називають те, що відбувається, глибоким шоком і говорять про «ефект наслідування» (синдром Вертера / копікет). Що стоїть за цими термінами з погляду психіатрії?

— За цими поняттями ховається виснажлива реальність сучасного підлітка — стан глибокої ізоляції, який психологи називають «отношенческой пустотой» (емоційним вакуумом). Багато дітей роками перебувають у ситуації емоційної відсутності батьків (навіть у зовнішньо благополучних сім'ях), стикаються з булінгом і не вміють екологічно регулювати свої емоції.

Коли трапляється перший гучний інцидент, він спрацьовує як потужний медійний триггер.

Для підлітка, який балансує на межі зриву, образ ровесника, про якого говорить вся країна, стає хибним «обіцянням»: «Зроби це — і тебе нарешті помітять, ти отримаєш владу та визнання».

Статистика підтверджує: після першого спалаху ймовірність таких атак тримається на піку в середньому 13 днів. Це класичне соціальне зараження, що падає на ґрунт незрілої психіки.

— Водночас влада Польщі чітко розділяє самі напади та масштабну паніку, яку розганяли російські ботоферми навколо «Кровавої п’ятниці». Як інформ-атаки накладаються на внутрішню кризу?

— Кремлівські ботоферми та деструктивні мережі майстерно використовують будь-який соціальний надлам.

Їхня мета — не стільки керувати підлітками напряму, скільки створити атмосферу липкого страху, змусити батьків панікувати, паралізувати роботу шкіл і підірвати довіру до державних інституцій.

Це класична гібридна атака, яка б'є по найслабшому місцю — безпеці дітей. Поки російські медіа подають цю «сдержанную пропаганду» з кричущими заголовками, щоб показати Європу як осередок насильства, вразливі діти вловлюють цей градус агресії як норму.

— В історії України інциденти, які класифікуються як «скулшутинг» або класичні збройні напади учнів у навчальних закладах, до певного часу були поодинокими. Однак протягом останніх років зафіксовано кілька резонансних випадків.

Окупований Крим (жовтень 2018):

Наймасштабніша трагедія сталася 17 жовтня 2018 року в окупованому Криму — це масове вбивство у Керченському політехнічному коледжі, де 18-річний студент влаштував вибух та розстріл, унаслідок чого загинула 21 людина. Цей напад досі вважається наймасовішим випадком шкільного насильства з боку учня в новітній історії Східної Європи.

Напад із арбалетом у Полтаві — вересень 2021 року:

19-річна колишня учениця школи №11 зайшла до приміщення навчального закладу й почала хаотично стріляти із зеленого спортивного арбалета. Вона встигла поранити двох учителів, перш ніж її роззброїв один із учнів. Експерти-кримінологи називають цей випадок «рубежем», після якого американська субкультура скулшутингу почала відкрито проявлятися в українському медіапросторі.

Напад із ножем у Києві (Оболонь) — січень 2026 року:

Учень 9-го класу напав із ножем на вчительку історії та однокласника, завдавши їм тяжких поранень, після чого забарикадувався і поранив себе. Офіс Генерального прокурора офіційно заявив, що під час огляду телефону нападника було виявлено листування, ймовірно, зі спецслужбами РФ, з якими підліток обговорював плани злочину. Інцидент розглядається як елемент гібридної вербування українських підлітків кураторами з Росії.

Стрілянина в ліцеї Чопа (Закарпаття) — квітень 2026 року:

15-річний учень 9-го класу під час уроку раптово дістав пістолет і відкрив вогонь по однокласниках. Один учень дістав поранення у плече. Нападник заздалегідь замовив в інтернеті шумовий пістолет та переробив його під ураження свинцевими кулями. Поліція початково кваліфікувала справу за статтею «Теракт», оскільки слідство встановило, що підлітка могли шантажувати та змушувати вчинити цей злочин ззовні.

— Яка відмінна риса українського контексту?

—  На відміну від класичних інцидентів у США (де мотивом частіше виступають чистий булінг, ментальні розлади та легкий доступ до зброї), в інцидентах останніх років в Україні правоохоронні органи та прокуратура фіксують системний слід зовнішнього маніпулювання.

Самітні, замкнені підлітки з нестійкою психікою потрапляють під вплив кураторів у деструктивних Telegram-каналах.

Спочатку їх залучають до челенджів, потім шантажують особистими даними (доксінг) або грошима і підштовхують до скоєння насильницьких дій — від підпалів до прямих нападів у школах. Таким чином, психологічні проблеми дітей в Україні цинічно використовуються як інструмент ведення гібридної війни.

— Мимоволі напрошуються паралелі між сучасними нападниками та літературними образами, зокрема «синдромом Раскольникова». Наскільки це виправдано?

— У строгій клінічній психіатрії такого діагнозу немає, але метафора точна. Сучасний підліток у деструктивному стані замикається у своєму «цифровому підпіллі» — закритих чатах і форумах. Як і герої класики, вони виношують ідею власного виняткового права на насилие, ділячи людей на «сіру масу» (або «біомусор») і себе — умовних «очисників».

Але є ключова відмінність. Раскольников переживав найтяжчу моральну рефлексію і докори сумління.

Сучасні підлітки під впливом мережевого насильства перебувають у стані глибокого емоційного ущільнення. Для них жертви на екрані чи в реальності зливаються у неживі «фраги» та «боти» з комп'ютерних ігор. Емоційне розмивання реальності призводить до того, що справжнього каяття після скоєного часто просто немає.

— Як саме цифрові алгоритми (TikTok, YouTube Shorts, Telegram) підштовхують дітей до цієї прірви?

— Алгоритми не мають моралі — вони працюють на утримання уваги (engagement). Якщо самотній, злий чи пригнічений підліток затримує погляд на депресивному контенті або естетизації жорстокості, система затягує його у так звану «кролячу нору» (Rabbit Hole). За кілька тижнів формується спотворена реальність, де все навколо нібито говорить лише про насильство.

Все це супроводжується гейміфікацією: напад називають «рейдом», а реальні злочини — «квестами» чи «челленджами». Анонімні модератори у деструктивних спільнотах б'ють по больових точках дитини, навіюючи їй думку: «Ти особливий, покажи їм свою силу».

— Психологи стверджують, що у 93% випадків діти заздалегідь подають приховані сигнали (leakage). Як їх помітити батькам і вчителям, не скочуючись у тотальне шпигунство?

— Перехват сигналів — це розвиток емпатійної зоркості, а не перевірка кишень. Звертайте увагу на такі маркери:

Зміна стану після гаджетів: якщо після вимкнення екрана дитина стає надмірно збудженою, агресивною або демонстративно замикається і ховає екран — це привід для спокійної розмови, а не для скандалу.

«Чорний гумор» і погрози: фрази на кшталт «Скоро цієї школи не буде» або «Ви про мене ще почуєте» ніколи не можна списувати на жарти. Запитайте прямо: «Ти кажеш це, бо дуже на когось злий? Давай розберемося».

Поява специфічної атрибутики: тактичне спорядження, ножі, інтерес до планів евакуації школи чи розбору кривавих трагедій.

«Тиха» небезпека: найбільший ризик становлять не бунтарі, а тихі, замкнуті діти-аутсайдери, яких ніхто не помічає на перервах.

Синдром прощання: вдале поводження перед зривом — раптовий спокій після місяців депресії (дитина «вирішила» внутрішній конфлікт) або роздача особистих речей.

— Яке головне правило ви можете дати батькам у Польщі, де адаптація до нової мовної та культурної середи часто додає дітям стресу?

— Створіть удома правила «Безпечного дорослого». Дитина має знати, що за свої найважчі, найтемніші думки вона не буде покарана чи висміяна. Замість крику: «Що за бред ти дивишся?!», скажіть: «Я бачу, що тебе щось дуже болить. Я хочу зрозуміти, що саме».

Школи, своєю чергою, мають відходити від формального контролю і створювати простір для реальної підтримки — конфіденційні канали зв'язку для учнів, які бояться здатися «стукачами», та регулярні офлайн-активності, що витягують підлітків із віртуального вакууму у живі людські стосунки.

 Мережа місцевих медіа «Громада Груп» працює завдяки вашій довірі.

Підтримайте незалежну регіональну журналістику донатом.

Неупереджена журналістика, експертний аналіз, обґрунтовані думки. Тільки перевірена інформація на нашому сайті та в наших соцмережах.