Ми приїхали в Дергачі на богослужіння ПЦУ. Його проводять в центрі, у приміщенні праворуч від магазину “МакМаркет”. Офіційна назва — Храм апостолів Петра і Павла, але зовні це не схоже на звичний храм. Церква орендує приміщення
До служби залишається близько 20-15 хвилин. В цей час прихожани спілкуються з отцем Михайлом та між собою. Розмовляють про бджільництво (у священнослужителя є власна пасіка) та побутові справи.
Сьогодні незвична служба. У отця Михайла день народження. Поки проходить богослужіння, прихожани привезли торт. На ньому зверху є дві фотографії. Перша — пасіка отця Михайла, друга — маленька риба, яку він спіймав.
Богослужіння транслюється онлайн через сторінку церкви у Facebook. За трансляцію стежить староста храму Ірина Зайцева. Глядачі пишуть в чат ім’я людей, “за здоров’я” або “за упокій” яких хотіли би зачитати на службі. Жінка записує їх та опускає до спеціальної коробки.
Хотіли “Пласт”, а отримали Церкву: як ПЦУ з’явилась в Дергачах
Історію створення церкви нам розповіла староста храму Ірина Зайцева, проте серед парафіян вона більш відома, як Ірина Валентинівна. Вона займається підготовкою служб: ставить свічки, пече проскурки та робить інші справи.
“4 роки тому ми вирішили, що в Дергачах потрібна Церква не тільки Московського Патріархату. Тоді ми, з Костянтином Піддубним (член місцевої патріотичної спільноти — ред.) об’їздили всіх місцевих єпископів. Їздили до греко-католиків, до Київського Патріархату, до автокефальної церкви, але згоди не дійшли й священника нам не дали”, — говорить жінка.
На цьому процесс з Церквою зупинився. Місцеві почали думати про створення в Дергачах відділення скаутської організації “Пласт”. Їм порадили поговорити з чоловіком на псевдо Вишня.
Він мав тільки допомогти на початку та провести перших 10 “ступенів”, але затримався тут надовше.
“Ми сиділи тут в кафе і розмовляли про “Пласт” і Вишня говорить: “А я священник”. Він виявився військовим капеланом. Ми одразу в стійку: “А якої ви церкви священник?”. Він сказав, що Православної Церкви України”, — говорить Ірина Валентинівна.
Вони попросили у отця Михайла організувати зустріч з єпископом Митрофаном і той благословив отця Михайла на служба в Дергачах.
Це сталося через 2 місяці після Томосу. Парафія ПЦУ в Дергачах стала першо зареєстрованою в Харківській області.
Житлове питання
Перша проблема ПЦУ в Дергачах — приміщення. Служби не було де проводити. Довелось молитись на другому поверсі “МакМаркету”, де у “Деркачівської Альтернативе” (місцева громадська організація) був офіс.
Туди приїхав єпископ, благословив приміщення. В той же день провели першу службу. Приміщення було не надто великим, але на той час його вистачало.
Друга проблема — люди. Вони постійно приходили та приміщення стало не вистачати. Через 3 місяці на службах було вже зовсім тісно. Церква переїхала у двір біля цього приміщення, де знаходиться й досі.
Зараз Церква хоче отримати собі землю під будівництво храму. У цьому процесі є перші звершення. Міськрада в Дергачах прийняла рішення про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою. Храм побудують на розі вулиць Садової та Соснової.
Відносини з Московським Патріархатом
Спочатку місцеві очікували переход місцевого храму УПЦ МП в ПЦУ. Проте місцевий священик був проти. Він навіть збирав підписи, аби храм залишився в Московському Патріархаті.
На цьому конфлікти не закінчились:
“Храм МП у нас називається Різдва Христового, ми на початку також так назвались. Отцю Василію (священник УПЦ МП в Дергачах — ред.) це дуже не сподобалось. Тоді ми вирішили не йти на конфронтацію та назвались апостола Петра і Павла”, — говорить Ірина Валентинівна.
Через опір отця Василія не вдалось реалізувати варіант почергового використання храму. Проте відкритого конфлікту немає. Все залишається на рівні окремих висловлювань.
Позивний “Вишня”: як отець Михайло потрапив у Дергачі
Отець Михайло родом з Полтавщини. З 12 років він потрапив у Пласт, де йому привили любов до Бога та України. Потім отець Михайло навчався на вчителя історії.
З другого курсу почалась його активна християнська практика. Після університету Михайло вступив до Київської православної богословської академії.
На початку війни він почав допомагати військовослужбовцям та став капеланом військової частини 3017.
Як тільки отець Михайло почав проводити службу в Дергачах, то йому стало незручно їздити з Харкова.
“Я тоді їздив на ротацію капеланом, і мені так сумно стало. Я подзвонив Ірині Валентинівни і попросив підшукати якісь квадратні метри”, — говорить отець Михайло.
В результаті питання з житлом для отця Михайла вирішила парафія. Йому підшукали житло та віддали його безкоштовно.
“Парафіянка одна каже: “Можете пожити безкоштовно в одній хатці. Там пічне опалення, ми там підлампічимо і все буде”. Виявилось, що працювати довелось багато. Ми зібрались парафією, попрацювали там, кожен приніс, що може”, — говорить отець Михайло.
Прихожанами отець Михайло задоволений, бо більшість з них є саме прихожанами, а не захожанами. Тобто люди не тільки відвідують богослужіння, а й починають повноцінну християнську практику.
Священик розповів про своє ставлення до “патріотичної віри”, коли люди приходять до Православної Церкви України з патріотичних, а не релігійних мотивів.
“З таким явищем я почав часто зіштовхуватись, коли переїхав у Харків. Як до цього відноситись? Я думаю, що шляхи Господні не звідані. Якщо у людини такий шлях в храм, ну значить такий. У нас, я впевнений десь половина таких парафіян”, — говорить отець Михайло.
Отець Михайло не відірваний від своєї парафії, а є її активним членом. Для більшості прихожан він є другом.
То як Церква створила громаду?
Парафіяни зустрічаються не тільки на службі. Разом вони їздили до Києва та й просто зустрічаються. Кожен з них бере повноцінну участь у житті парафії.
Таким чином спільна справа — створення ПЦУ в Дергачах — згуртувала людей.
Наприклад, після служби на якій ми були, прихожани поїхали на Семенівку, аби відсвяткувати день народження отця Михаїла.
