Від шарівських стежок — до лав Синьої дивізії: як одягали та фінансували українське військо у 1918 році (Історичні фото)

У березні–квітні 1918 року Василь Ємець служив козаком у полку імені гетьмана Петра Дорошенка, що входив до складу легендарної Першої козацької Синьої дивізії (Синьожупанників).

На музейних екскурсіях ми часто повторюємо: найкращий документ епохи — це жива світлина. Завдяки сучасним технологіям колоризації, зокрема чудовим роботам Ігоря Бабака, ми сьогодні можемо побачити вояків Синьої дивізії у кольорі й роздивитися найменші деталі. Погляньте на ці фото: добротні шкіряні чоботи, ретельно відшиті за єдиним зразком суконні жупани кольору індиго, смушеві шапки, - розповідають у Шарівському музеї.

Тисячі вояків новоствореної держави виглядали як зразкова європейська армія. Але звідки в розбурханій війною та революційним хаосом країні взялися кошти на таке дороге екіпірування, і як узагалі працювала економіка України у 1918 році?

Хто пошив сині жупани? Німецький прагматизм і табори полонених

Історія синіх одностроїв почалася не в Києві, а в німецьких таборах для військовополонених (Раштат, Вецляр, Зальцведель). Перша світова війна виснажила Німецьку імперію. Воюючи на два фронти та потерпаючи від продовольчої блокади (коли в німецьких містах взимку 1917–1918 років люди змушені були харчуватися переважно бруквою), Берлін був життєво зацікавлений у виході росії з війни та створенні на сході буферних держав.

За сприяння «Союзу визволення України» та коштом Військового міністерства Німеччини з полонених українців почали формувати боєздатні дивізії. З притаманною їм педантичністю німці забезпечили новобранців зброєю та замовили на власних фабриках 6 000 комплектів спеціального синього сукняного одягу — так народилися «Синьожупанники», які навесні 1918 року урочисто прибули до Києва.

Економічне диво за 7,5 місяців: на чому трималася держава Скоропадського?

Наприкінці квітня 1918 року до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський. Парадокс, але за короткий термін існування Української Держави (трохи більше семи місяців) уряду вдалося запустити фінансову систему майже з нуля.

Німецько-австрійське командування підтримувало Скоропадського не з сентиментів, а заради стабільності: за Берестейськими угодами Україна мала постачати Центральним державам хліб, цукор, м'ясо та сировину. Щоб країна могла платити за рахунками, гетьманський уряд провів жорсткі, але ефективні реформи:

• Власна валюта: Україна вийшла з рубльової зони, зміцнила карбованець та запровадила гривню (1 карбованець дорівнював 2 гривням), а також заснувала Державний банк (10 серпня 1918 року).

• Повернення власності: уряд скасував соціалістичні експерименти Центральної Ради та повернув землю і заводи законним власникам, зробивши ставку на великого товаровиробника.

Цукровий бюджет і рідна Богодухівщина

Головним наповнювачем державної скарбниці у 1918 році стала переробна промисловість, насамперед цукрова та винокурна. Уряд запровадив державну монополію на продаж цукру та спирту. Цифри вражають: у бюджеті Української Держави (з доходами близько 3,2 млрд карбованців) цукрова монополія мала принести понад 1,32 млрд карбованців — це більше третини всіх державних надходжень! Навіть попри складну осінь 1918 року, фактична виручка від цукру дала найбільшу частку живих грошей до казни.

Ця сторінка історії напряму стосується нашого краю. Влітку 1918 року, за підтримки союзних військ, на свої підприємства на Богодухівщині повернулася адміністрація цукрозаводчиків Кенігів та Харитоненків. Заводи були пограбовані й напівзруйновані під час революційного безвладдя 1917 року. Селян, які розтягли поміщицьке майно, худобу та запаси цукру, зобов’язали повернути награбоване або сплатити компенсацію.

Але головне — держава не кинула виробників напризволяще. Збереглися архівні документи про те, що Міністерство фінансів Української Держави через Державний банк видавало багатомільйонні цільові позики цукровому синдикату (до якого входили й підприємства Харитоненків та Кенігів), щоб встигнути відремонтувати заводи до осіннього сезону цукроваріння 1918 року.

Урок історії для сьогодення

Дивлячись на досвід 1918 року, мимоволі проводиш паралелі з нашою сучасністю. Навіть у найважчі часи держава може вистояти економічно лише тоді, коли робить ставку на власне виробництво та глибоку переробку сировини. Потужна переробна база сільського господарства — цукрові, спиртові, харчові заводи, які колись прославляли Слобожанщину — це не просто спадщина минулого, а життєво необхідний фундамент сильної економіки, якого нам так бракує сьогодні, - стверджують у Шарівському музеї.

Слідкуйте за нами у соціальних мережах:

Телеграм Фейсбук Інстаграм

"Громада. Груп" - незалежне медіа Харківщини, команда якого працює в складних умовах прифронтового регіону. Підтримати 

 медіа та долучитися до Спільноти Громади можна за цим QR- кодом: